Промова на меморіальній церемонії в Оранжевому парку 4 травня 2025 року

Сьогодні, 4 травня, ми вшановуємо пам’ять усіх цивільних осіб та військовослужбовців, які загинули або були вбиті в Нідерландах чи в будь-якій іншій точці світу під час воєн та миротворчих операцій з моменту початку Другої світової війни.

Цього року, через 80 років після закінчення Другої світової війни, ми робимо це у присутності наших друзів із канадського Берлінгтона — щиро вітаємо наших друзів із Берлінгтона.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять. Ми згадуємо про ті життя, які було втрачено. Про страждання, які було заподіяно. І які часто відбиваються на наступних поколіннях. Аж до сьогоднішнього дня.

Завтра ми святкуємо. Ми святкуємо те, що 80 років тому ми відновили свою свободу. Те, що ми знову змогли почати будувати відкрите, справедливе й демократичне суспільство.

Вшанування пам’яті та святкування. Нам потрібні обидві ці речі. Ми повинні вшановувати пам’ять, щоб усвідомити свій біль і втрату та пережити їх. Ми повинні святкувати, щоб знову відчути й зберегти надію, а також згуртуватися з іншими людьми. І коли ми вшануємо пам’ять і відсвяткуємо, ми зможемо з надією та впевненістю рухатися далі.

Сьогодні ми згадуємо всіх людей, які загинули у війнах. У війнах, про які ти, як людина, часто запитуєш себе: навіщо ми це робимо?

Чому нам, людству, не вдається жити в мирі один з одним? Чому завжди знаходяться люди, які прагнуть панувати над іншими або завдавати їм болю? Як у великому, так і в малому масштабі. Але також: що саме змушує людей підтримувати правителів, які не мають на меті нічого, крім власної влади, за рахунок усіх інших? Це питання актуальне в усі часи, а відповідь на нього є складною.

У нашій країні ми вже вісімдесят років живемо у мирі та свободі. Більшість із нас не знає іншого життя. Для нас це цілком звична річ. Але саме таке ставлення, яке іноді нагадує байдужість, робить нас вразливими. Адже наша свобода — це не така вже й звична річ.

І хоча наша демократія є міцною, вона не є незнищенною. Слабке місце демократії полягає в тому, що її можна зруйнувати демократичним шляхом. Камінь за каменем, майже непомітно.

Справжня демократія ґрунтується на більшості, яка також дбає про захист меншості. Щоб свобода була не лише для тих, хто має владу.

Коли більшість дедалі частіше посилається на силу чисельності, цей фундаментальний демократичний принцип опиняється під загрозою. А разом із ним — і рівновага, на якій ґрунтується наша правова держава.

Слова «свобода», «демократія» та «верховенство права» — це не просто слова, якими можна користуватися без відповідальності. І ігнорувати їх, коли це тобі не вигідно.

Це принципи. Обіцянки. Традиції. Мрії. Зусилля. Можливо, навіть зобов’язання. Йдеться про пошук рівноваги. І, шукаючи цю рівновагу, триматися за руки з кимось іншим.

Це також стосується того, щоб давати й брати. Про те, щоб приймати й миритися. Про те, щоб терпіти й не здаватися. Іноді — про те, щоб встановлювати межі, а іноді — про те, щоб давати простір.

Демократія. Свобода. І верховенство права. Їх не можна замовити через додаток, і їх не доставлять до нас додому протягом 24 годин. Вони складні, вразливі й вимагають багато зусиль для їхнього підтримання. І це найдорожче та найцінніше, що ми маємо.

Це того варте, щоб докласти зусиль. Це того варте, щоб ризикнути. Це того варте, щоб відкрито висловити свою позицію. Навіть якщо це стане незручно.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять. О восьмій годині ми разом дотримуватимемо 2 хвилини мовчання. Завтра ми святкуватимемо. Також тут, на площі Марктплейн. Ми слухатимемо музику, святкуватимемо разом із нашими рідними, сусідами, друзями та всіма, хто захоче долучитися.

Щоб потім знову рухатися вперед разом, з надією та впевненістю дивлячись у майбутнє.