“У дитинстві я мріяв стати письменником і вирушити в подорож-відкриття. Тож не дивно, що я став журналістом. Це дало мені можливість багато подорожувати й відкривати для себе щось нове. Я швидко зрозумів, що у багатьох людей є незвичайні історії, з яких інші можуть повчитися. А ще я побачив, що світ влаштований інакше, ніж я, наївний західняк, уявляв собі”.”
“Моя перша подорож світом визначила моє уявлення про свободу. У Центральній Америці я побачив, що свобода слова далеко не скрізь є. У Сальвадорі студентів-демонстрантів розстрілювали. На вулицях Нікарагуа відчувався страх перед режимом. Як журналіст, я мав висвітлювати цю несправедливість і надавати голос жертвам. Тому я частіше їздив до країн, де панували війна та гноблення”.”
“Кожного разу, коли я повертався до вільних Нідерландів, це справді був рай. Але останніми роками все змінилося. Зросла недовіра та нетерпимість. Соціальні мережі відіграють у цьому велику роль. Люди більше не вступають у дискусії, а відмежовуються один від одного. Звісно, можна висловлювати свої думки. Але це має супроводжуватися повагою один до одного, справжнім слуханням один одного. Рішення лежить насамперед у нас самих”.”
“Тепер, коли мені 73 роки, моя роль як журналіста стає дедалі меншою. Я більше бачу себе батьком і дідусем. Для мене зараз головне питання — як моя донька, яка має інвалідність, може залишатися собою. Як вона може самовиражатися й здобувати повагу в нашому суспільстві. І як мій онук зможе вирости людиною, яка зможе зробити це суспільство трохи кращим. Країну, де є місце для тисячі думок”.”