Навіть якщо ми відрізняємося

Я вважаю, що в Апелдорні нам не обов’язково погоджуватися один з одним. Розбіжності в думках та обговорення їх — це невід’ємна частина відкритого суспільства. Питання в тому, як ми це робимо. Чи продовжуватимемо ми слухати одне одного, навіть якщо не зможемо переконати одне одного?

Це питання є актуальним. Ви, напевно, вже чули: тимчасовий центр екстреного розміщення для шукачів притулку та осіб, які отримали статус біженця, на вулиці Валевейгаарде в Апелдорні викликає багато емоцій. Іноді це виглядає неприємно, а іноді — цілком розумно й ввічливо. Відбуваються демонстрації, розмови на вулицях, дискусії в Інтернеті та виникає багато запитань. У будь-якому разі, ця тема хвилює мешканців району та міста.

Ми від природи схильні дивитися в той бік, звідки доноситься найгучніший звук. Я вважаю, що варто свідомо приділяти увагу мешканцям Апелдорна, які не так голосно висловлюють свою думку. Люди з мікрорайону Де Матен, які переймаються цими питаннями, але не виходять на барикади. Які замислюються над тим, що означає поява цього притулку для повсякденного життя в районі чи для його майбутнього. Цей голос заслуговує на увагу.

Саме тому я вважаю важливим бути помітним і доступним для спілкування у районі. На зборах, за кухонним столом. Не для того, щоб позбавити всіх турбот чи змусити всіх думати однаково. А для того, щоб вести діалог. Щоб пояснити, що відбувається, що вже вирішено, а що ні, і, головне, щоб почути, що турбує мешканців щодо цього тимчасового пункту екстреної допомоги.

Те, як ми ведемо цю розмову, частково визначає, як ти почуваєшся як мешканець цього району. І саме це для мене найголовніше. Адже ми залишаємося сусідами, мешканцями одного міста та жителями однієї громади. І, зрештою, у нас одне й те саме бажання: приємний і безпечний район, де люди почуваються як вдома та піклуються одне про одного.

Апелдорн — це щось більше, ніж лише ця одна тема. Що б там не відбувалося, ми й надалі будемо йти вперед разом. Тому для мене спільне життя починається з чогось простого, але важливого: продовжувати бачитися й спілкуватися. Навіть якщо ми маємо розбіжності.